І близнята-козенята одночасно прошепотіли заклинання.

Вітя прошепотів:

— Вова-Відівова-Відівіс-Пампова, Відівіс-Відівас-Відівіс-ГІампас!

А Вова прошепотів:

— Вітя-Відівітя-Відівіс-Пампітя, Відівіс-Відівас-Відівіс-Пампас!

І завмерли в чеканні. Але на хлопчиків вони не обернулися.

Зате враз почувся свистючий голос придворного чаклуна:

— Хто мене кликав?

І у вікні пекарні зненацька з’явилася голова Відівіс-Пампаса.

Це сталося якраз у ту мить, коли в пекарню крізь двері зайшли Бош Бермак і Бом Штекс. Побачивши у вікні придворного чаклуна, вони так розгубилися, що застигли з роззявленими ротами.

— Хто мене кликав, питаю, — повторив Відівіс-Пампас і суворо глянув на придворного кухаря та придворного різника. — Це ви? Що вам треба?

Оскільки Вітя й Вова шепотіли заклинання одночасно, Відівіс-Пампас не міг нічого розібрати й не міг второпати, хто то говорив. І він подумав, що заклинання промовили Бош Бермак та Бом Штекс.

— Ой, Ваше Високочародійське Чаклунство! Та що ви! — злякано скрикнув Бош Бермак. «Це ж, як Відівіс-Пампас дізнається, що козенята втекли, — з жахом подумав він, — , і зробить із мене зараз жменьку попелу. Він такий! І раз він тут, то оте рогате чудовисько у печі — то просто його штучки-дрючки. Він ще не таке може. Треба його якось спровадити звідси, поки він не дізнався про козенят».

— Хіба б я насмілився турбувати Ваше Високочародійське Чаклунство! — улесливо промовив королівський різник. — Нізащо в світі! Мабуть, то придворний кухар?! Він якраз збирався звертатися до вас із проханням… Ну говори ж, Бом Штексе, не соромся. Про отой рецепт козенячої печені… Ну!..

— Ах. так! — стрепенувся Бом Штекс. — Я справді думав звернутися до вас із проханням. Тільки ви, Ваше Чаклунство, можете допомогти мені в моїй скруті. Стражник Кабанюра попалив усі куховарські книжки, і я не знаю, як готувати печеню з козенят. Я дуже прошу вас дістати рецепт. Я спеціально умовив нашу вельмишановну королеву поміняти на сьогодні меню.